РОЗВИВАЛОЧКИ!

Вже майже півроку ми з чоловіком проводимо експеримент по вихованню наших донечок вдома. Мається на увазі, без дитячого садочка. Його ми любимо, поважаємо... Але ж ті хвороби ну так надокучили, що не втримали. Натомість створили вдома власний мінісад (це ми про наше поповнення - народження третьої донечки - Василинки!). Щоб не втрачати плюси розвиваючих складових, впровадили їх постійну присутність у нашому щоденному вжитку. Так почали рости наші фотозамальовки "РОЗВИВАЛОЧКИ". Першій їх частині - і цей пост! Ділимося досвідом і надихаємо друзів-батьків на нові звершення. Ще одна думка... Поки ті фото розміщали в соцмережех було чимало коментарів, головна суть яких - так просто дорослій людині порати господарство, своє хоббі вдосконалювати, але от щоб із дітьми щось таке... І руки не доходять, і якось лінь... Курси, розвиваючі центри - це, будь ласка. А власноруч якось не йде. От і задля боротьби із власною лінню, певно, й зародився такий наш задум. Одна знайома якось спитала мене після цих фото, що це я, мабуть, іграшки продаю... Правда, показова реакція багатьох. Будемо її координувати! І змінювати батьків на краще. Діти - це не сенс життя, але така приємна його складова!

Це дань сортерам. Геть їх любимо і поважаємо. Наш горщик україномовний - добрий друг вже трьох наших донечок!

З Унікубом Нікітіних товаришуємо лише кілька місяців. Важка штука, що й говорити. Навіть дорослі мізкують над нею. Але перші легкі кроки старша доня вже долає! Є ще простір для досконалості всій родині!

Це наш добрий Бебрик! Із серії мамуня та дитинка. Приємний, інтерактивний. З цікавою гусеничкою. По ідеї це апельсин, але у нас став абрикос. Якось так пішло! Буде Василинці допомагати пізнавати навколишній світ!

Ну які дівчатка без старої доброї посудки! Скільки переконуюся, чим простіше іграшка, тим більше від неї у наших доней захвату. Правду говорять - щастя в простому.

Враховуючи залізничне коріння роду, не змогли ми обійти увагою традиційний поїзд із вагончиками. Це дарунок від бабусь і дідусів, звичайно. Від яких те коріння й пішло! Паравозик спершу димів. Але татусь наш відключив ту функцію, бо ми не встигали провітрювати кімнату від такої специфічної атрибутики. Як справжні доні техніка-технолога Маша й Леся дочепили з татом на вагони кілька діодів-ліхтариків. Тож іграшка стала продуктом спільної творчості!

А ось наш набір для творчості про пекарську справу. Тут окрема подяка нашим друзям - родині Стурзів за цей дар. Ми в захопленні від якості пластиліну, радощів від цих занять і самого результату роботи! Всім творчим людям - рекомендується!

Пізнайко – це журнал нашої родини вже довгі роки поспіль. Ми його передплатники, завдяки Лесиному хрещеному, палкі прихильники й сумлінні учні всіх його педагогічних методик. Спершу він лежав собі пачками. Іноді як книжечку його пролистували. Та коли Леся вже почала дорослішати, кожен номер ми виконували усі-усі завдання. Ще до дисків якось справа не дійшла… Накопичуємо матеріал!

Музику в нашій родині люблять! Щоб ця любов була предметнішою, ми зробили й наш ігровий тематичний куточок. Я нотну грамоту не вчила, а от наш тато - аматор-баяніст! Вчить доней собачому вальсу на піаніно. Підростуть, я покажу їм кілька акордів на гітарі... якщо ще згадаю!

А це серія наших розвивалочок-дрібнячків. Щоб доні попрацювали самі. Тут головне ці іграшки не виставляти часто, щоб інтрига зберігалася. Коли їх презентуєш раз на тиждень, то радість від гри більша, ніж коли вони на виду!

А тут ми шнуруємо. Цю справу корисну полюбляємо й поважаємо!

Які діти не люблять розфарбовувати? Ми - не виключення!

А це ще юна Леся тішилася набором скульптора. Ще й досі ми зберігаємо ті її поробки!

Навесні було діло - у нас дійшли руки до шиття! Ось такий букет спільними зусиллями змайстрували!

А в якому домі з дітьми немає пірамідок? Іграшка на всі віки!

Цю казочку Леся дуже полюбляє розігрувати в ролях! Гарний задум. Приємні детальки. Все з дерева! У нас уже частково покусана атрибутика...

Пальчиковий театр - справа для дітей подоросліше. Лесі вже подобалося, але підросла Маша, яка згризла яскравих персонажів... Залишилося тільки згадувати про миті театральних проб!

Спорт - не просто друг дітей. Він - ледь не девіз їхнього життя!

А це наші власні напрацювання по Доману. Плануємо їх продовжити з Василинкою!

Вік живи - вік учись. Або вік живи - вік і пізнавай свою половинку! Так і я на 8 році спільного життя відкрила для себе у чоловікові талант майструвати чарівні плетива з простої технічної проволоки! Виявляється, вони в школі змагалися з хлопцями, хто перший собі наплете каблучку чи браслет. Тепер у наших доней не просто коштовні прикраси, але енергетично наповнені татовиною силою й мужністю!

А це вже спільні з мамою труди - наші осінні багатства!

Кубиків у нас геть багато. На всі смаки! І гратися з ними - одне задоволення!

Це ще юна Машуня у плаваннях серед моря звіряток!

Конструктор на зразок Лего - це свіжа Лесина забавка. Тренує фантазію на повну!

Яка ж принцеса не мріє побудувати свій мікровсесвіт? Від цих меблів була в захопленні навіть я, доросла! Дітям - радість ще більша!

А це китайська пружинка ще з мого дитинства! А досі й актуально!

Комп подарував Лесі хрещений. В іграшці купа функцій - основні з яких вивчати українську та англійську мови. Ми в процесі пізнання цих технічних новинок.

Зараз Леся - фанат пазлів. Ця зосередженість на кропіткій праці в неї від дідуся Толі!

Це ще в садок ми майстрували поробки. Лялечку шили власноруч і з крупами розвивали моторику.

Вдосконалювати господарські амплуа ніколи не рано!

А бути красунею треба завжди!

Лото з казочок Леся вподобала залюбки. Воно з пазловими елементами виявилося. Саме до душі!

Машин мобільчик вже не дістався Василинці. Пішов на детальки, але своє відслужив на славу!

Тато змайстрував доням вдома гойдалку сам! Тепер і без майданчика можна долетіти до небес!

Ну і інструменти дорогі доням не менше ляльок! Так захоплююче бути в курсі усих тих татовиних лабіринтів із незвіданих таємниць!

Баз-рятівник сподобався доням після Історій іграшок. Тож його телефонна модель - улюблена й дотепер.

Ну ось і всі наші історії. Поки що! Продовження буде! Тож до нових розвиваючих зустрічей!

Це ж просто літо!

Моє довге мовчання в блозі пояснюється технічними причинами. Ось уже третій місяць я живу без клавіатури… Щось треба перевстановлювати, а наш сімейний програміст візьметься за цю справу у вересні. Я навіть ці кілька рядочків клацаю півдня через екранний аналог… Тож суперкоротко, але щиросердно дякую за теплі слова про мою блог-творчість Ксюші Боярко та Олі Коваль! А наступний пост роблю фотоваріантом!

Прожити дитинство вдруге!

Люблю точку зору Комаровського, що в житті людини діти – це сегмент рівний таким як чоловік, робота, хобі, рідня, захоплення… Та в декретні часи дитячий сегмент перекриває чимало інших. Хочеться втілити в життя стільки наполеонівських планів… Щоб діти розвивалися, позайматися з ними… Та люті вороги таких ідей – кухня, наведення ладу, а той комп – завжди поруч. Воюючі з ними, а ще й з весняним авітамінозом, скнілими ГРЗ та іншим шлейфом дитячих хворьок, ми з донями занурилися у творчі джунглі «А давай щось придумаємо!»

Малювання за весняний фетиш Леся вибрала сама. Я висіла в якійсь мережі, коли доня гукала: «Поглянь!» А коли відірвала погляд, щиро здивувалася кожній смужечці різного кольору із відбитків пензлика. Далі понеслися фірмові Вінні-Пухи. Садочковий досвід давався взнаки!

Звичайно, Маша в цей час писала свої таємні документи-ієрогліфи…

Ось в гості завітала бабуся Ната й привезла від хрещеного новий Пізнайко. Ну й понеслося. Вже разом ми вирізали гру НАГОДУЙ РОДИНУ. Лишалося пильнувати, щоб Маша не з’їла пару вирізаних страв…

Тож Машуню ми захопили сірими вовчиками зі сторінки, яка знайомила діточок із тваринами. Вони у доні гавкали, правда. Але Леся переучила сестричку вити по-вовчому на місяць!

Не забули в журналі й про свята, що наближаються. Тепер вербові котики порадують доней як добра християнська традиція!

Але найбільше сподобалося Лесі ліпити весняний килимок. Деякі деталі я їй допомогла відтворити, але потім почався океан дитячих фантазій: що куди приліпити! А варто було мені захопитися власними астралами, як Маша нажувала на підлозі купу пластиліну! Моє щастя, що не їла… Правду говорять, що батьківство прирівнюється за рівнем «бути завжди в тонусі» ледь не до фаху спецагента!

Машу зразу ж ми відволікли її улюбленою собачкою! До речі, ми й не знали, що це поезія Наталії Забіли, хоч слухали її не раз на дискові аудіо віршиків! Тепер мали ще й комікс-продовження.

Поки Маша зачиталася, ми з Лесею готували малюнок на її садочкову виставку «Авто спецпризначення». Творчості як такої було небагато, але спільна діяльність – це вже приємно!

Намучавшись шаблонами, Леся впала у вільні польоти. Її ще однією малювальною справою стало обведення власної долоньки. Тож доня трудилася до сьомого поту!

І ось всі насолодившись видовищами, вимагали хліба! Пішли всі на кухню підживлятися вітамінами! Цього року ще не вдалося нам попостувати на всі 100. Хоча ми й спробували. Головне, чистішими стали думки й прагнення! Чесно кажучи, з ким зараз не спілкуємося, всі нарікають на якесь сіре життя, чи сіру його смужечку. Щиро кажучи, в деяких і наших родинних аспектах вона теж панує. Але з цього приводу мені близька точка зору Некрасова, який закликає любити й радісні, й сумні моменти свого життя. В радостях релаксувати, сумом – загартовуватися. А головне абстрагуватися якимись добрими справами. А їх завжди підкажуть найближчі серцю люди!

Жінка – квітка! Діти – квіти!

Як могла весна не надихнути на дива? Не змінити на краще?.. Ось ніби лише вчора божилася, та що ви, я – шити? Вже півроку доні колготки не можу підладнати, не кажучи вже про щось мистецьке…Тут на тобі – враз надихнув весняний бриз зразу на цілий букет! А по ньому вдома все шиття полилося як по маслу, навіть нудне буденне і з тими ж таки дитячими колготками. Тож ніколи не говори ніколи. А до весняного жіночого свята від нас усім в дарунок – ВЕСНА…ВЛАСНОРУЧ…

І ось почалося… Накупили жовтий фліс та зеленавий ситець…

Накреслили простеньку квітку… І вже шиємо!

Ідея ця жила в думках ще й раніше. Бо ж вдома є чимало дитячих простеньких поличок, що чоловік змайстрував власноруч, і їх хотілося зробити яскравішими.

Але розпочали ми з букетика з корисною метою: і вдома відчути весну, і поексперементувати в шитті, і … для садочка презентувати поробку на весняну тематику.

Квітки вийшли чималенькими. Гнучкими. До стеблини ми вставили татовині заготовки з проволоки. Наповнювали поробку синтапоном та залишками з флісу.

Серединку квітки змайстрували із зелених лоскутиків-квадратиків – їх пришили з двох сторін.

Донечок квітки втішили: танцювали з ними, колихали, як ляльок. Хоча шилася поробка більше прикрасою, ніж іграшкою. Мамою безпека щодо проволоки не передбачалася. Тож Маша і Леся бавилися під наглядом!

У всій цій букетній справі найбільше надихав той факт, що все йшло виключно від душі, фантазії, настрою. Тобто подібного ми ніде не скачали, не скопіювали, не підглянули, а виносили в думах, як мале дитятко. Хіба що не 9 місяців… Просто в думках зародився образ. І він же сам собі зкоординував шлях до втілення у життя! Хай не глянцево, щоб ні до чого не причепитися, не досить пригладжено. Може й кустарно. Але в таких речах є щось автентичне, тепле, своє, оригінальне!

Щоб квіти не сумували, ми придумали їм і вазончик – із простої пластикової пляшки, яку акуратно обшили тканиною із пташечками. Вони співають на гілочках дерев!

Ось таким став і наш «шиттєвий» дебют! Не скажу, що я конкретно підсіла на голку з ниткою, але щось в цьому є: у цих циклічних рухах, які урівноважують не гірше трав’яного запашного чаю; у цих відчуттях, коли торкаєшся приємної тканевої м’якенької текстури. Навіть філософські думи проявлялися: от шиєш всередині, тут тобі й шов не дуже рівний, й обрізана тканина не під лінійку, ниточки виступають… А тут раз ! Вивернув усе! І така краса, що очей не відвести! Все рівненько! Зразково і святково! Чи й у житті не так? Є буденне й радісне. Щастя і горе. Добро і зло. Темне і світле. На те й живе на планеті Гармонія, щоб балансувати між цими стихіями. І походження у цієї гармонії Жіноче, Світле! Із весною нас! Із святом Жінки, Кохання і Краси!