Закружлялося, зміцніло,
Загорнуло і здаля
Принесло багацько дива –
Мама. Тато. Та маля.
Замужніло, запалало,
Вгору віднесло світи.
Так все лагідно тут стало:
Наше диво, я і ти.
Знову сонце, небо – вперше.
І листочок теж новий.
Старт для звершень –
І до щастя: твій, її і мій.
Задрімали, засинали,
Та почула я:
Як щасливими ставали
Мама. Тато. Та маля.
4.10.2008.
***
Ти не такий, не масовий.
Ти – одіозний гріх.
Знову цей гомін трансовий.
Фон для земних утіх.
Ти просто дивний, місячний.
Голову вніс твій Бог.
Ну для мене – тисячний…
Вибачте, сотий крок.
Доля шкребеться кігтями,
Стукає у вікно…
Бути моїм не зміг-таки.
Буду і я лиш сном.
22.11.02.
***
Мені так страшно – ти без мене.
Блакитні хмари… Чорний світ…
І час не мій, і біль окремий
До тебе днями долетить.
Він скрізь – у літерах і назвах.
Мій подих – вітер за вікном.
Моє життя – дитячий пазл.
А ти живеш сіреньким сном.
Краплинки сорому боронять
Від зазіхань моє серденько.
А пальці довгі знов на скронях,
І стукає печаль тихенько.
Це бомбування із повітря.
Залізне місто: чорний дим.
Я так бажала щастя зшити –
І повернути тебе цим.
Лиш сонечко весни хотіло.
А я мовчала смутком уночі
І нерозбірливо молитву шепотіла.
Та ти тепер вже не мовчиш…
Мене благаєш… І слова, мов скло.
Я знов хворію самотою. Зимно.
Мені потрібне лиш твоє тепло
І мужні плечі… Ти потрібен…
15.01.03.
***
Я підкрадалася до тебе
Молилася очима трав
І закликала сили неба
Послати жар палких заграв
Я виринала з кислих рухів
Співала вільно крізь жалі
Вривалася нечутним стуком
Крізь чорно-білу заметіль
Я намагалася відбутись
В тобі розкритися весною
Збирала нишком трави-рути
Сумуючи так за тобою
Я прокричала в поле страхи
Відволікаючи сніги
Забилася під чорним дахом
Щоб біль за мною і не встиг
Я залишаюся з тобою
І промовляю тихо сни
Цією теплою весною
Зустрілися навіки ми…
19.03.04.
