Малювання за весняний фетиш Леся вибрала сама. Я висіла в якійсь мережі, коли доня гукала: «Поглянь!» А коли відірвала погляд, щиро здивувалася кожній смужечці різного кольору із відбитків пензлика. Далі понеслися фірмові Вінні-Пухи. Садочковий досвід давався взнаки!
Звичайно, Маша в цей час писала свої таємні документи-ієрогліфи…
Ось в гості завітала бабуся Ната й привезла від хрещеного новий Пізнайко. Ну й понеслося. Вже разом ми вирізали гру НАГОДУЙ РОДИНУ. Лишалося пильнувати, щоб Маша не з’їла пару вирізаних страв…
Тож Машуню ми захопили сірими вовчиками зі сторінки, яка знайомила діточок із тваринами. Вони у доні гавкали, правда. Але Леся переучила сестричку вити по-вовчому на місяць!
Не забули в журналі й про свята, що наближаються. Тепер вербові котики порадують доней як добра християнська традиція!
Але найбільше сподобалося Лесі ліпити весняний килимок. Деякі деталі я їй допомогла відтворити, але потім почався океан дитячих фантазій: що куди приліпити! А варто було мені захопитися власними астралами, як Маша нажувала на підлозі купу пластиліну! Моє щастя, що не їла… Правду говорять, що батьківство прирівнюється за рівнем «бути завжди в тонусі» ледь не до фаху спецагента!
Машу зразу ж ми відволікли її улюбленою собачкою! До речі, ми й не знали, що це поезія Наталії Забіли, хоч слухали її не раз на дискові аудіо віршиків! Тепер мали ще й комікс-продовження.
Поки Маша зачиталася, ми з Лесею готували малюнок на її садочкову виставку «Авто спецпризначення». Творчості як такої було небагато, але спільна діяльність – це вже приємно!
Намучавшись шаблонами, Леся впала у вільні польоти. Її ще однією малювальною справою стало обведення власної долоньки. Тож доня трудилася до сьомого поту!
І ось всі насолодившись видовищами, вимагали хліба! Пішли всі на кухню підживлятися вітамінами! Цього року ще не вдалося нам попостувати на всі 100. Хоча ми й спробували. Головне, чистішими стали думки й прагнення! Чесно кажучи, з ким зараз не спілкуємося, всі нарікають на якесь сіре життя, чи сіру його смужечку. Щиро кажучи, в деяких і наших родинних аспектах вона теж панує. Але з цього приводу мені близька точка зору Некрасова, який закликає любити й радісні, й сумні моменти свого життя. В радостях релаксувати, сумом – загартовуватися. А головне абстрагуватися якимись добрими справами. А їх завжди підкажуть найближчі серцю люди!
